Корисні посилання







Вхід на сайт



Забули свій пароль? / Зареєструватися

Опитування

Чи подобається Вам навчатись у Володимир-Волинському ВПУ
 
Сценарій виховної "Щирий сміх подовжує життя"

Щирий сміх подовжує життя

Виховний захід

Під жваву мелодію вибігають ведучі.

Ведуча. Добрий день вам, люди добрі!

Ведучий. Добрий день, люди хороші!

Ведуча:

Свято сміху в нас сьогодні:

Всіх щиро ми вітаєм вас.

І усмішок тут багато,

І красиво тут у нас.

Ведучий

На нашому святі будуть для всіх

І гумор, і танці, і пісня, і сміх.

Тож дозвольте вас вітати,

І повеселитись, й щастя побажати.

Ведуча

Користь сміху ми покажем,

Щоб проблеми нам долать.

Усмішкою вік подовжим

І не будем сумувать.

Ведучий

Від старого і малого –

Бо всі ми любим щедрий сміх,

З потворного й смішного

Посміятися не гріх.

Ведуча

Добрий сміх не б’є, не мучить,

Він на світі жити учить,

Тим і бажаний для всіх.

Ведучий

Любі гості, добрі люди!

Смійтеся на повні груди!

Ведуча. Світ сміху – це особливий світ. Це світ, у якому навіть ваші зажурені очі раптом починають сміятися. Французький письменник Віктор Гюго якось сказав: «Сміх – це сонце: воно проганяє зиму з людського обличчя».

Ведучий. Сміх – один із найсильніших захисників нашого організму від негативної дії стресу, а отже – від багатьох тілесних недуг. Під час сміху в головному мозку людини виділяються гормони щастя (ендорфіни), і ми почуваємося радісно, захищеними від усяких негараздів. Той, хто любить сміятися, хто сприймає життя іронічно, ніколи не захворіє на невроз.

Ведуча. Так, сміх і справді подовжує життя. Тут і бальзам Бітнера не треба купувати.

Сценка «Бальзам Бітнера»

Чоловік заходить в аптеку, його зустрічає жінка-фармацевт.

Чоловік. Добрий день

Жінка. Добрий день.

Чоловік. Дайте мені, будь ласка, бальзам Бітнера.

Жінка. Прошу.

Чоловік. Скажіть, а в ньому що – ноги парити треба?

Жінка. А у вас рецепт є?

Чоловік. Так, от…

Жінка. Ні, ні, ніг у ньому парити не треба, його треба в очі крапати.

Чоловік. Для чого крапати в очі. У мене ж ноги болять?..

Жінка. Правильно, на кожну ногу – до дві краплі.

Чоловік. Щось я не розумію.

Жінка. А тут нема чого розуміти. Вам укол від голови, перепрошую, куди роблять? Правильно, у м’яке місце. І ви не дивуєтесь, як ліки до голови піднімаються?

Чоловік. Ні.

Жінка. Так ось. Усе просто – крапаєте бальзам в очі, і ліки спокійно скапують до ніг.

Чоловік. То мені що – тазик треба підставляти, коли ліки будуть стікати по ногах?

Жінка. А ви поза очі не капайте, і не треба буде тазик підставляти.

Чоловік. А, зрозуміло, якщо очі заболять, в ньому треба парити ноги.

Жінка. Що ви – парити і парити… Якщо очі заболять, цим роблять клізму. А у вас що, ще й очі болять?

Чоловік. Ні.

Жінка. То чого ж ви мені голову морочите! Краще кажіть – піпетку брати будете?

Чоловік. Для очей чи для ніг?

Жінка. Повторюю, для ніг – піпетка, для очей – клізма.

Чоловік. Добре, давайте для ніг. Скажіть, а що треба робити, якщо вуха болять, чи, скажімо, є лупа?

Жінка. Якщо лупа, ноги треба парити в тазику, і довго, щоб запитання дурні в голову не лізли.

Чоловік. А вуха?

Жінка. А що – вуха?

Чоловік. Якщо вуха болять?

Жінка. Якщо вуха почали боліти, то бальзам не допоможе, це вам треба до хірурга на ампутацію.

Чоловік. Чого – вух?

Жінка. Ні, голови.

Чоловік. Це як? Як же жити без голови?

Жінка. А мені, здається, що вам однаково – чи з головою, чи без!

Чоловік. А як же я буду в очі краплі крапати, коли ноги заболять?

Жінка. А тоді треба ноги в тазику парити.

Чоловік. Ой, почекайте, щось ви мене зовсім заплутали. У вас є щось від голови?

Жінка. Вам від голови через що?

Чоловік. А через що у вас є?

Жінка. Через усе.

Чоловік. Тоді дайте мені через ніс, я ж піпетку для ніг брав.

Жінка. Будь ласка.

Чоловік. Що це?

Жінка. Аспірин «УПСА».

Чоловік. А як же його через ніс?

Жінка. Вставляйте в ніздрі і закрапуйте водою. Причому це треба робити, стоячи на голові.

Чоловік. А для чого?

Жінка. Щоб ліки в ноги не пішли.

Чоловік. Це ж треба, до чого дійшла наша фармацевтика!

Жінка. А давайте я вам ще і проносне дам. Це такий крем.

Чоловік. І що ж з ним треба робити?

Жінка. Його треба в обличчя втирати. Спробуйте, у нього запах свіжої полуниці. Не вірите? Беріть, це рекламний екземпляр.

Чоловік. І справді.

Жінка. Найголовніше – ефект моментальний.

Чоловік. Це точно. Ну добре, я пішов.

Жінка. Щасливо!

Ведучий. Усмішка і сміх – це ворота, через які в людину може потрапити багато хорошого. Вчені довели, що сміх збуджує центри позитивних емоцій, створює хороший настрій, допомагає жити, вчитися і працювати.

Ведуча. Щоб засміятись, людині потрібно напружити 17 м’язів, а щоб насупитися – аж 43! Тому веселим і усміхненим бути легше, чи не так?

Ведуча. Зовсім інакше звучить сміх народу, коли людина хороша, чесна, але в чомусь помилилась. Тоді той сміх – доброзичливий, товариський, що допомагає людині зрозуміти помилку і виправити її, як допомагають дружні зауваження. До вашої уваги…

 

Композиція «Гарна дівка»

-         Ти. Дівко, не вмієш прясти:

-         Дарма!

-         Ти не вмієш і печі топити.

-         Та дарма.

-         Ти не вмієш і шити.

-         Та дарма ж, кажу!

-         Ти не вмієш і танцювати…

-         А брешеш.

(Дівчата кидають йому хустки на голову, він втікає, звучить музика, дівчата танцюють).

-         Ти диви?! Таки вміють танцювати. (Тікає).

Ведучий. Коли людина сміється – вона здолає усі труднощі, усі негаразди. Китайський філософ Конфуцій сказав: «Скаржитися на неприємну річ – це подвоювати зло; сміятися з неї – це нищити його».

Ведуча. А давні японці, які віками змагалися з тайфунами, вулканами, численними ворогами, з бідністю і горем, не забували повторювати: «У дім, де сміються, приходить щастя». І довели світу, що це – істина!

Ведучий. Закликав бути веселим і мудрий Соломон: «Як міль – одягові і черв’як – дереву, так печаль шкодить серцю людини», - застерігав він людей.

Ведуча. Де немає сміху – там немає надії на оновлення. Де немає сарказму – там немає справжньої любові до людства. Тож давайте сміятися! Хай сміх освітлює обличчя, висміює неправду!

Сценка «На дорозі»

Даїшник. Ану, стій! Чого ти трясешся? Звичайна перевірка. (Обходить навколо велосипеда, постукує палкою по колесах). Підкачати треба було б. (Сердито). А де ще два колеса? Пропив, напевно. От як створюєш аварійну ситуацію.

Велосипедист. Вибачте, тут, мабуть, якась помилка.

Даїшник. Яка ще помилка! Це у тебе помилка на помилці. А я тільки розпочав огляд. Чому немає запасного колеса?!

Велосипедист. Мені що, його на спині возити?

Даїшник. НУ що ти, як маленький. Без запаски не можна. А як колесо спуститься?

Велосипедист. Поставлю латку.

Даїшник (передражнюючи). Латку він поставить. Ти на своєму драндулєті і до найближчої вулканізації не дотягнеш. За це, до речі, теж штраф треба платити. Техогляд давно проходив?

Велосипедист. А що, треба?

Даїшник. Ти вчора за кермо сів?

Велосипедист. Ні… 20 років уже їжджу.

Даїшник. І досі без довідки про техогляд? Ай-яй-яй, це ж який штраф треба платити!

Велосипедист. Ой, мені недобре.

Даїшник. Зачекай. А де у тебе аптечка? Що, і аптечки немає? Ну це, знаєш, - штраф.

Велосипедист. Ва…ва…валідолу не знайдеться?

Даїшник. А що, в тебе ще язик заплітається і обличчя якесь дуже вже червоне. Ану, дихни у трубочку! (Велосипедист астматично дихає). Ось тобі й маєш, ще й п’яний до всього. А я ж бачу, якось дивно ти поводишся!

Велосипедист. Я лише декілька ковтків пива випив!

Даїшник. Це справи не міняє. Платити все одно доведеться.

Велосипедист (розгублено). Як же так… Із глузду можна зійти… Вперше за 20 років – і таке.

Даїшник. Вперше чи не вперше, а відповісти все одно доведеться. Від нас не заховаєшся. 20 років, 20 років… Я може тут 30 років на цьому самому місці стою, а таких, як ти, лопухів ще не бачив. А цікаво, який у тебе кілометраж? А де спідометр? Де дошка приладів?

Велосипедист (починає божеволіти). Не знаю, мабуть, украли.

Даїшник. Непорядок. Це штраф. А-а-а! А ключ де?

Велосипедист. Який ще ключ?

Даїшник. Що означає – який? Я питаю, чому ключа нема? Машина крадена? Ну, хлопче, у тебе неприємності! Ану, вилізай із машини, руки на капот!

Велосипедист. З якої машини? Я ж на велосипеді.

Даїшник (дивиться на велосипедиста, наче вперше його бачить). Хм… дійсно, на велосипеді… Добре, проїжджай і не створюй пробок на дорозі, (навздогін), і наступного разу мені не попадайся, (до себе) а кардан у нього дійсно несправний, (за куліси) Михайловичу, а що ми вчора пила?

Ведучий. Гумор – це не просто сміх, це – сміхотерапія! Дейл Карнегі, який вчив людей мистецтва спілкування та досягнення успіху, склав таку ціну усмішці: вона нічого не коштує, а дає багато. Вона збагачує тих, хто її отримує, і не збіднює тих, хто її дарує. Вона триває лише мить, але пам’ять про неї може лишатися назавжди.

Ведуча. Гумор – добрий сміх. Він перейнятий приязню і любов’ю до людей. Жарт, дотепне слово часто впливають ефективніше, ніж будь-які повчання. А як корисно і важливо вміти посміятися із себе! Той сміх, що не ображає, а виліковує, - виховує людину.

Сценка «Не знали й не впізнали»

Син (вибігає). Дідуню! Гайда додому, і скажіть, що я зараз зі своєю класною дамою прийду. Тому нехай підготують прийом, ну там – кава, прикид, розумієте?

Дід. Розумію!

Дід. Жінко! Доню! Малий оце прибігав і казав, що з дамою прийде. Так що давай, готуй прийом – прикид.

Мама. Тату! Годі! Щось не зрозуміла, яка дама, який прикид?

Дід. Ну, я так зрозумів, що син приведе дівчину, даму, вона ніби класна, буде знайомитися із сім’єю. Готуй каву і знайди одяг відповідний, я теж пішов причепуритися.

Мама (до свекрухи). Мамо! Дайте-но швидше валер’янки! Зараз малий прийде  з дівчиною знайомити, треба встигнути підготуватись (заходить син і класна дама).

Син. Мамулю! Бабуню! Дідуню! Знайомтеся – це Юлія Ігорівна!

Мама (до свекрухи). Оце так! Таж їй, мабуть, усі 40! Ну і діла!

Свекруха. Вік – це не перешкода, закохана жінка – молодшає. Може, у них – духовна близькість. А якщо не тільки? Спробуємо з’ясувати.

Мама. Ну що ж, значить, це ви. Сідайте. І давно це у вас із Сашком?

Вчителька. Та вже, слава Богу, два роки, можна сказати – повне порозуміння з першого погляду.

Мама (до свекрухи). Обкрутила, безсовісна, з першого разу! І часто ви зустрічаєтесь?

Вчителька. Три рази здається, так, Сашо?!

Син. А після обіду?

Вчителька. А й справді – 5 разів на тиждень.

Свекруха. Ну і як він вам, може, все ж якісь незручності? Він же такий молоденький ще!

Вчителька. Ну що ви! Він у мене дуже здібний. Схоплює все з першого слова. Він – мій улюблений хлопчик.

Мама. Як! У вас щ й інші хлопчики є?

Вчителька. Аякже: Володька, Олежик і Віталік – вони усі Сашкові однолітки. Ви знаєте, що це – як наркотик, спілкуватися з такою чистою юною душею. Я віддаюся їм уся.

Свекруха. Так я і думала! Жінка її віку духовним спілкуванням сита не буде! Треба з’ясувати, які наслідки від їхнього спілкування. (До вчительки). Зараз ми вас пригостимо кавою. А може, ще чогось бажаєте?..

Вчителька. Мені б чогось солоденького.

Мама. Ну що ж, ви тут із нашим дідусем посидьте, погомоніть, а ми зараз принесемо. (До свекрухи). Ну що, бачите, солоденького їй хочеться! Он куди зайшло! Ну що ж, зараз я їй такого солоденького випишу! (Кидаються до вчительки). Знаєте що! Це вже… ну занадто!.. (Цієї миті вбігає донька).

Донька. Привіт! От і я! Ой, хто це в нас! Юліє Ігорівно! Як я вас давно не бачила. (Кидається їй на шию).

Тато і Мама. Ти її знаєш? Звідки? Давно?

Донька. Та це ж моя колишня класна керівничка, класна дама, як ми її називали. А тепер – Сашкова, вже 2 роки.

Тато і Мама. Вчителька?!! (Свекруха вмліває).

Донька. Ось що буває, коли батьки не ходять до школи і не знають учителів своїх дітей!

Ведучий. Наш український народ створив безліч жартівливих пісень, коломийок, каламбурів… У добрий час і в годину лихоліття добрий сміх не залишав наш люд. Українці вміють сміятися, створювати собі настрій, піднімати дух.

Ведуча. Бо українська душа споконвіку любила веселість, забуваючи життєві негаразди і прикрощі. А що може бути краще, як зібратися десь докупи, поспівати, пожартувати. Тож послухаймо українську народну жартівливу пісню.

Ведучий. Народний гумор особливо багато черпає із бездонної скарбниці українських сатириків Остапа Вишні, Павла Глазового, Євгена Дударя, Микити Годованця та ще багатьох інших майстрів дотепного слова.

Ведуча. Тож послухайте кілька українських гуморесок.

«Балада про цеглину»

Сидів рибалка над водою,

Скоцюрбивши спину

І на голову поклавши

Велику цеглину.

Повз нього молодичка

Бігла голонога,

Зупинилась, здивувалась:

- Вперше бачу його!

Обдивившись молодичку

За якусь хвилину,

Поклав рибалка на голову

Ще одну цеглину.

Потім тертю взяв і руба

Примостив на тім’я.

- Сідай, - каже – біля мене,

Скажи своє ім’я.

Молодичка запишалась:

- Звать мене Галина.

А навіщо вам здалася

Ще й третя цеглина?

Зняв рибалка із себе цеглину,

Поклав на травицю.

-         Якщо, - каже, - поцілуєш,

Взнаєш таємницю.

Повагалась молодичка

І рядочком сіла.

- Гаразд, - каже, - поцілую,

Скільки того діла…

І вже потім попросила:

- Відкривайте свою таємницю.

- Та яка там таємниця…

Сиджу ще з ранку –

Не клює клятуща риба,

Не йде на приманку.

Проса, каші і макухи

Витратив торбину,

А ти клюнула вже третя

На просту цеглину.

«Інтелігентна розмова»

Як це добре, громадяни,

Мати грамотних дітей!

- Яких знаєш письменників? -

Пита сина Єлисей.

- Пушкін.

- Далі.

- Гоголь.

- Далі.

- Горький, Мамин-Сибіряк.

- Далі, синку.

- Достоєвський, Лев Толстой, Гюго, Бальзак…

Єлисей зрадів:

- Прекрасно!

Ось ми вияснили так,

Що на вулиці Толстого

Я в пивній забув піджак.

«Кухлик»

Дід приїхав із села,

Ходить по столиці.

Має гроші – не мина

Жодної крамниці.

Попросив він: покажіть

Кухлик той, що скраю.

Продавщиця:

- Што? Чево?

Я не понімаю.

- Кухлик, люба, покажіть,

Той, що збоку смужка.

- Да какой же кухлик здєсь,

Єслі ето кружка?

Дід у руки кухлик взяв,

І насупив брови.

- На Вкраїні живете

Й не знаєте мови…

Продавщиця теж була

Гостра та бідова.

- У мєня єсть свой язик.

Нєкчєму мнє мова.

І сказав їй мудрий дід:

- Цим пишатися не слід,

Бо якраз така біда

В моєї корови:

Має, бідна, язика,

І не знає мови.

«Картопелька»

- Почім твоя картопелька, синку мій хороший?!

- Сім копійок, - каже дядько,

На штангіста схожий.

Баба рада-радесенька:

- Звідки ти явився?

Такий совісний та добрий,

Де ти народився?

Швидко мацає картоплю

Обома руками.

- Хоч вона і дрібнувата,

Зваж три кілограми.

А той себе вище носа

Товстим пальцем стука:

- Ти що, бабо, з печі впала?

Сім копійок штука.

Ведуча. Так! Із кого б ще посміятися? Кого б не оминути своєю увагою?!

Ведучий. Шановні гості! На численні прохання, для любителів мелодрам, у нас у програмі 17836-та серія художнього фільму «Дика Роза». Ми запросили за великі гроші чудового перекладача! Тож просимо до перегляду.

Сценка «Дика Роза»

Рікардо. Буенос утрос, Розо!

Переклад. Доброго ранку, Розо!

Роза. Буенос не доброс.

Перекладач. Для кого добре, а для кого і не дуже.

Рікардо. Пініто куарне не дохло?

Перекладач. Як твоє здоров’я?

Роза. Граціє звєздато!

Перекладач. Дякую, все прекрасно!

Рікардо. Пініто хлябало, Роза!

Перекладач. Розо, дай мені трішки води.

Роза. Тутто екзіста шестьоро.

Перекладач. Зараз покличу служницю.

Роза. Кончіта!

Перекладач. Ти що, глуха?

Кончита. Сеньйоро верещало?

Перекладач. Ви мене кликали?

Роза. Так.

Перекладач. Звичайно, я кличу тебе вже 2 години.

Роза. Сеньйоро Рікардо опухло хлябало.

Перекладач. Сеньйоро Рікардо дуже хоче пити.

Кончита. Хлябало «Пепсі-кола»?

Перекладач. Дюшесу хочете?

Рікардо. Но! Хлябало унітазо.

Перекладач. Ні, простої води з-під крана.

Рікардо. Нумо де ховала Кончітте?

Перекладач. Кончито, а що у нас на вечерю?

Кончита. Пукалом, сеньйоре.

Перекладач. Горох, сеньйоре.

Рікардо. О, музико спортом карузо!

Перекладач. А давайте заспіваємо!

Усі співають. Роза Сальва – отер, Роза Сальва – отер.

Перекладач. Несе Галя воду, коромисло гнеться.

Ведуча

Сміх людський – чудесна штука.

Він – мистецтво і наука.

Він в житті і для життя.

Із потворного й дурного

Посміятися не гріх.

Добрий сміх не б’є, не мучить,

Він на світі жити учить,

Тим і бажаний для всіх.

Ведучий. У благородному місті Габрово на всесвітньо відомому будинку сатири і гумору викарбувано девіз: «Світ вцілів – бо сміявся». Безперечно, сміх дуже важливий, і ви самі сьогодні в цьому переконалися.

Ведуча. У народі кажуть: «Зі сміху люди бувають». Сьогодні наша усмішка – це усмішка сили, здоров’я, правди і моралі.

Ведучий. Ось і настав час прощатися з вами, друзі. Але ми хочемо побажати вам щирого сміху! Добрих жартів!

Ведуча. Веселих і доброзичливих друзів! Та нових дотепних вигадок і винаходів!

Усі разом. Смійтеся на здоров’я!

Сценка «У кожного свій хліб»

Кум 1. Люди! Майте совість! Змилуйтеся з каліки. Киньте хоч копійку. Бог віддасть вам гривню. О, дякую вам, пане. Он гляньте, думає, що я сліпий – кинув ґудзика.

Кум 2. Куме, тобі і ґудзик стане у пригоді. Пришиєм до штанів.

Кум 1. А, це ти, куме! А я й не впізнав.

Кум 2. Зате я тебе впізнав. Що ти тут робиш?

Кум 1. Ніби не бачиш. Індивідуальна трудова діяльність.

Кум 2. А ліцензію маєш?

Кум 1. Ні.

Кум 2. А податки платиш?

Кум 1. Тут своя податкова. Ой, дере гроші!

Кум 2. І тобі не соромно бути циганом?

Кум 1. Ми всі тепер, як цигани. Пустили нас із торбами по світу, а самі в депутати подались.

Кум 2. Де ти таке вбрання взяв?

Кум 1. Позичив на городі в опудала.

Кум 2. Але піджак ніби мій?

Кум 1. Так, я ж у твого опудала поцупив.

Кум 2. І не совісно тобі бідне опудало обдирати?

Кум 1. Хай не переживає, я йому в гуманітарні куплю кращий піджак.

Кум 2. Ну добре, ти краще скажи: а багато на день заробляєш?

Кум 1. Трохи є. Хочу іномарку купити.

Кум 2. То тобі все життя треба сидіти, аби такі гроші нажебрати.

Кум 1. А я не сам. Онде жінка грає стару і бідну, а оно свого онука загримував під циганчука.

Кум 2. То ти на сімейному підряді?

Кум 1. Хочеш, візьмемо і тебе у свою команду?

Кум 2. Ні, я в такі ігри не граюся.

Кум 1. А в які?

Кум 2. А я, куме, - рекетир. А тепер – давай сюди свій заробіток.

Кум 1. Ну ти. Куме, геть совість втратив.

Кум 2. У кожного свій бізнес. Ти собі сиди і випрощуй, а я буду рекетувати.

Кум 1. Совісті не маєш!

Кум 2. А ти маєш? Сидиш тут, здоровий, як бугай, і людей дуриш.

Кум 1. Скажи, куме, ти ж жартуєш?

Кум 2. Жартую. Зараз у країні одні жартують, а інші жебракують. Давай гроші! (Сваряться і виходять)

Ведучий. Українці завжди були щедрими на гумор і сатиру. Народні гуморески, жарти передають нам досвід цілих поколінь. Народ не шкодує барв, щоб висміяти ледарство, брехливість, невмілість. Вишукує народ їх по всіх куточках, витягує за хвіст та на сонце, і безжально шмагає сміхом. А що вже колючок у цьому сміхові – то годі й говорити.

Пісня «Усмішка»

Від усмішки хмарний день ясніш,

Від усмішки засія веселка в небі…

Поділись усмішкою щедріш,

І вона не раз повернеться до тебе.

 

Приспів

І тоді хмарки склика

В танець музика дзвінка,

І на скрипці коник грає веселіше…

Із блакитного струмка

Починається ріка,

Ну а дружба починається з усмішки.

 

Від усмішки сонячної вмить

Найсумніший дощик плакать перестане.

Сонний ліс ураз загомонить,

І заплеще, мов долонями, листками.

 

Від усмішки йде до всіх тепло:

До слона, і навіть до малої мишки..

Тож нехай, щоб добре всім було,

Мов ліхтарики, вмикаються усмішки!

 

Додати коментар


Захисний код
Оновити

На даний момент 62 гостей на сайті