Крохмаль Володимир Антонович Array Друк Array

Володимир Антонович Крохмаль народився в селі П’ятидні Володимир-Волинського району,  20 липня 1987 року. Після закінчення 9 класу вступив до Володимир-Волинського ВПУ і здобув професію тракториста. У квітні 2014 року Володимиру Крохмалю прийшла повістка з військкомату і він був мобілізований як командир танку 51-ї механізованої бригади. 

18 червня 2014 року на околиці Станиці Луганської танк Т-64Б 51-ї бригади потрапив у оточення терористів. Снайпери противника порозбивали приціли і перископи, і машина опинилася в безпорадному стані, стріляти можна було тільки навмання. Перед тим, як розбили прилади командира танку, він встиг помітити гранатометників, що ховались неподалік. 

Екіпаж встиг зробити постріли у бік ворога, але не влучив. Щоб не віддати бойову машину в руки сепаратистам та не здаватися у полон, екіпаж прийняв рішення підірвати танк. Разом із Володимиром Крохмалем загинув механік танку Ващеня Іван Петрович.

Вдома у Володимира залишилися батьки—пенсіонери та син 2010 року народження.

Похований Володимир Крохмаль у рідному селі П'ятидні.

26 липня 2014 року — за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни, відзначений — нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

  «Володя дуже любив техніку і займався ремонтом автомобілів. А ще власними руками розбудовував батьківський дім для свого єдиного синочка Володі…», -  це пригадує мама героя Стефанія Іванівна Крохмаль. А ще додає, що напередодні розлуки пообіцяв батькам живим ворогам у руки не потрапити. І він дотримав свого слова. Як справжню реліквію береже Стефанія Іванівна останній лист від сина, набір кавових чашечок та темно-червону хустину, які Володимир подарував мамі перед від’їздом в зону АТО. Стефанія Іванівна заповіла покрити їй голову цією хустиною у час прощання із земним життям.

«Володимир був дуже відповідальним і люблячим батьком, дуже чуйним до чужих проблем і бід», - згадує про нього племінниця Яна Крохмаль, випускниця Володимир-Волинського ВПУ.

 Мати Стефа Іванівна згадує: «Востаннє вже з рівненського полігону Володя приїздив якраз на День матері. Такого смутку в очах сина не бачила ніколи. Підійшов, привітав зі святом і подарував хустку. Тепер вона буде мені на смерть».

Чотирирічного Володика, названого на честь батька, останніх півроку доглядав тато. Мама покинула його, зовсім не переймаючись побутом та вихованням малюка.

З нами жив і молодший син від першого шлюбу Алли (колишньої дружини Володимира) - Денис. Хлопчина плакав на похороні, наче за рідним татом. А малюк Володик все ходив довкола труни, водив по ній пальчиком. Питаюся: «Маленький, що ти там шукаєш?». Дитятко шукало щілиночки. Знав, що тато служить в армії: «Я хочу побачити тата».


 
На даний момент 36 гостей на сайті