Давидюк Олександр Олександрович Array Друк Array

Народився Олександр Давидюк  21 грудня 1984 року в селі Заріччя Володимир-Волинського району. Виріс Олександр у багатодітній родині, у якій, крім нього, було ще шестеро братів та сестер. У 2003 році Олександр закінчив Володимир-Волинське ВПУ, де здобув професію тракторист сільськогосподарського виробництва. Коли російський агресор зухвало переступив кордони нашої держави, молодий чоловік був призваний до збройних сил за мобілізацією, служив у 51-ї механізованій бригаді. Разом із іншими бійцями бригади брав участь у відсічі збройній агресії Росії. У ніч з 12 на 13 серпня під час спільної бойової операції з батальйоном «Айдар» боєць загинув під час обстрілу з мінометів позицій українських збройних сил у Краснодонському районі Луганської області. У цьому бою загинуло 19 бійців «Айдару» та 51-ї бригади. Удома у загиблого бійця залишились мати та шестеро братів і сестер. Похований Олександр Давидюк на кладовищі у рідному селі Заріччя.

Молодші брати згадують: «Саша завжди знаходив час для рідних. Він був дбайливою та чуйною людиною, з усіма знаходив спільну мову. Полюбляв ходити до лісу по гриби та порибалити». «Веселий характер Олександра робив його душею компанії. Він мав дуже багато друзів». – так згадують про Сашу викладачі Володимир-Волинського ВПУ.
«Він ніколи не зупинявся на півдорозі до поставленої мети, завжди знаходив силу допомогти іншим, на ділі та на словах завжди втішав, підтримував у біді…
Не можливо передати словами, як Саша любив дітей. Проживаючи із сестрою він завжди знаходив вільну хвилинку для ігор із племінниками. Вільного часу у Олександра майже не було тому, що працював на роботі, а ще ж потрібно поратись по господарству!
Сашко був компанійською людиною, мав дуже багато друзів, був душею компанії, ніколи нікому не відмовляв і допомозі. Не зважаючи на брак часу любив відпочивати з рідними та друзями біля річки або у лісі, ходив з малечею на риболовлю, їздив із друзями до лісу по гриби, влаштовував пікніки.
Про вчинки та доброту Олександра можна говорити без кінця. Для рідних та близьких він був надійною опорою, для друзів – гарним товаришем та найкращим порадником, для сусідів доброзичливим та безвідмовним юнаком…
Гарний настрій, веселий характер та підтримка сім’ї відігравали велику роль у житті Сашка. Про нього ніхто ніколи не казав нічого поганого, а навпаки – усі його любили та поважали. Наполегливість додавала сил перед усілякими труднощами, сила волі допомогла добиватися поставленої мети, любов та турбота робили з нього наймужнішу людину…
Усі труднощі Олександр намагався долати самотужки, прокладаючись на власні сили. Кілька місяців Давидюк Олександр Олександрович не дожив до свого 30-ти річчя. Через страшну війну він загинув 14 серпня 2014 року біля населеного пункту Георгіївка на Луганщині. Снаряд ворога, який влучив в автомобіль, яким керував Сашко відібрав не лише у нього життя, а й ще у його побратимів, які героїчно захищали рідну Землю та свої сім’ї.» - такі спогади залишає сестра Олександра.
Вона додає: «Попри біль та смуток, який принесла ця зловіща війна вона ще поселила у серця українців надію та мужність. Адже кожен із нас вірить у краще майбутнє, бажає добра рідним, надіється на мир та злагоду…
Герої не вмирають! І Олександр ніколи не загине у серцях матері, братів, сестер, друзів… Він герой! Герой не тільки для рідних, а й для України!»

Молодші брати згадують: «Саша завжди знаходив час для рідних. Він був дбайливою та чуйною людиною, з усіма знаходив спільну мову. Полюбляв ходити до лісу по гриби та порибалити». «Веселий характер Олександра робив його душею компанії. Він мав дуже багато друзів». – так згадують про Сашу викладачі Володимир-Волинського ВПУ.

 «Він ніколи не зупинявся на півдорозі до поставленої мети, завжди знаходив силу допомогти іншим, на ділі та на словах завжди втішав, підтримував у біді…

Не можливо передати словами, як Саша любив дітей. Проживаючи із сестрою він завжди знаходив вільну хвилинку для ігор із племінниками. Вільного часу у Олександра майже не було тому, що працював на роботі, а ще ж потрібно поратись по господарству!

Сашко був компанійською людиною, мав дуже багато друзів, був душею компанії, ніколи нікому не відмовляв і допомозі. Не зважаючи на брак часу любив відпочивати з рідними та друзями біля річки або у лісі, ходив з малечею на риболовлю, їздив із друзями до лісу по гриби, влаштовував пікніки.

Про вчинки та доброту Олександра можна говорити без кінця. Для рідних та близьких він був надійною опорою, для друзів – гарним товаришем та найкращим порадником, для сусідів доброзичливим та безвідмовним юнаком…

Гарний настрій, веселий характер та підтримка сім’ї відігравали велику роль у житті Сашка. Про нього ніхто ніколи не казав нічого поганого, а навпаки – усі його любили та поважали. Наполегливість додавала сил перед усілякими труднощами, сила волі допомогла добиватися поставленої мети, любов та турбота робили з нього наймужнішу людину…

Усі труднощі Олександр намагався долати самотужки, прокладаючись на власні сили. Кілька місяців Давидюк Олександр Олександрович не дожив до свого 30-ти річчя. Через страшну війну він загинув 14 серпня 2014 року біля населеного пункту Георгіївка на Луганщині. Снаряд ворога, який влучив в автомобіль, яким керував Сашко відібрав не лише у нього життя, а й ще у його побратимів, які героїчно захищали рідну Землю та свої сім’ї.» - такі спогади залишає сестра Олександра.

Вона додає: «Попри біль та смуток, який принесла ця зловіща війна вона ще поселила у серця українців надію та мужність. Адже кожен із нас вірить у краще майбутнє, бажає добра рідним, надіється на мир та злагоду…

Герої не вмирають! І Олександр ніколи не загине у серцях матері, братів, сестер, друзів… Він герой! Герой не тільки для рідних, а й для України!»

 
На даний момент 18 гостей на сайті