Контактна інформації

Телефон для довідок:
/03342/ 2-32-08
/03342/ 2-35-27

e-mail: vol.vpu@gmail.com
Наша адреса:
м. Володимир-Волинський
вул.. Данила Галицького 10

Корисні посилання







Гіперактивні діти

Гіперактивність, що зустрічається в дитячому віці, - сукупність симптомів, пов'язаних з надмірною психічною та моторною активністю. Важко провести чіткі межі цього синдрому (тобто сукупності симптомів), але зазвичай він діагностується у дітей, що відрізняються підвищеною імпульсивністю і неуважністю; такі діти швидко відволікаються, їх однаково легко і порадувати, і засмутити. Часто для них характерні агресивна поведінка і негативізм. У силу подібних особистісних особливостей гіперактивним дітям важко концентруватися на виконанні будь-яких завдань, зокрема, в шкільній діяльності. Батьки та вчителі часто стикаються з чималими труднощами у поводженні з такими дітьми.

Діагноз гіперактивності зазвичай ставиться, коли батьки і вчителі скаржаться, що дитина надзвичайно рухлива, непосидюча і погано себе веде або погано вчиться, його руки і ноги в постійному русі, вона совається на стільці, не заспокоюється ні на хвилину і не здатна концентрувати увагу на чомусь одному. Однак не існує точного визначення даного стану або особливого тесту, який би однозначно підтверджував діагноз гіперактивності. Багато батьків відзначають початок такої поведінки в ранньому дитинстві або у віці двох-трьох років. Подібний стан часто супроводжується порушеннями сну. Коли дитина сильно втомлюється, гіперактивність посилюється. У хлопчиків гіперактивні стани зустрічаютьс принаймні в 4 рази частіше, ніж у дівчаток.

Так званий синдром дефіциту уваги (СДУ) досить часто відзначається у гіперактивних дітей; в цих випадках говорять про наявність у дитини СДУГ. Основна ознака синдрому - це нездатність дитини зосередитися; інші ознаки - гіперактивність, імпульсивність, відволікання - бувають виражені в різному ступені. У дітей з СДУГ є мінімальна дисфункція головного мозку, внаслідок чого характерні поведінкові відхилення нерідко поєднуються у них з поганою координацією рухів, емоційною лабільністю, деякою затримкою розвитку, труднощами сприйняття та засвоєння навчального матеріалу, дефектами мови і легкими неврологічними порушеннями, що виявляються при медичному обстеженні.

Що робити батькам?

Спостерігати за дитиною.

Вести записи його поведінки та успіхів.

Звертати особливу увагу  на здатність доньки чи сина зосереджуватись на одному предметі, одній справі; бажання або небажання робити зусилля, схильність до самостійних дій і рішень або, навпаки, залежність від оточуючих.

Не поспішати з висновками. Всі діти час від часу стикаються з тими чи іншими труднощами, від наших реакцій буде залежати, як довго син чи донька відчуватиме їх.

Звернутися до педіатра. Регулярні планові медогляди допомагають виключити помилковий діагноз. Часто в основі труднощів дитини лежать невиявлені проблеми зі слухом або зором.

Щоб  допомогти, потрібно спочатку точно дізнатися, яка саме допомога  необхідна.

Звернутися за консультацією до психолога, обговорити те, що хвилює, заважає, знайти шляхи корекції.

Заохочувати сильні сторони дитини. Кожен має свої вподобання та інтереси. Допомагати дитині ставати дійсно знавцем і віртуозом у  справі, яка йому цікава і краще дається. Будь-які знання, вміння та захоплення сприятимуть підвищенню його самооцінки і рейтингу в очах інших дітей.

Навчати дитину діяти у власних інтересах. Тільки вона сама може сказати вам, що для неї важко і неприємно, а що полегшує життя.

Частіше задавати дитині питання, привчати аналізувати ситуацію: "Тобі зручніше робити уроки, коли ти один у своїй кімнаті або поруч зі мною на кухні?", "Почнемо з математики чи української?" тощо.

Оптимізму Вам, любові та віри!

Віри в себе, віри в дитину, віри у зміни на краще!

 
На даний момент 21 гостей на сайті