Контактна інформації

Телефон для довідок:
/03342/ 2-32-08
/03342/ 2-35-27

e-mail: vol.vpu@gmail.com
Наша адреса:
м. Володимир-Волинський
вул.. Данила Галицького 10

Корисні посилання







Робота з батьками один із шляхів виховання

Превентивне виховання – це діяльність, яка забезпечує теоретичну і практичну реалізацію заходів, спрямованих на запобігання й подолання відхилень у поведінці школярів, розвитку різних форм їхніх асоціацій, аморальних вчинків:

-  правопорушень ( схильності до агресій, крадіжок, брехні та інших вад);

-  екологічної брутальності та егоцентризму (ставлення до всього, що оточує, як до засобу й сировини для задоволення особистих примітивних потреб);

-  статевих відхилень та їх наслідків ( статевої розпусти, венеричних хвороб, статевого насильства тощо);

-  поганих звичок (алкоголізму, наркоманії, токсикоманії, тютюнопаління);

-  важких психологічних та психічних станів з наслідками (депресії та суїциду, акцентуації та загострення психопатичних тенденцій тощо).

Сутність та мета превентивного виховання

Мета превентивного виховання полягає у досягненні сталої відповідальної поведінки, сформованості імунітету до негативних впливів оточення.

Сутність превентивного виховання полягає у комплексному цілеспрямованому впливі на особистість, формуванні здорового способу життя, навичок відповідальної поведінки, вироблення в неї імунітету до негативних впливів соціального оточення, профілактику негативних явищ у поведінці дітей та молоді.

Створення цілісної системи превентивного виховання неповнолітніх диктується:

-  потребами суспільства. Усі зацікавлені у збереженні та розвитку здорового молодого покоління – нашого майбутнього.

-  бажанням допомогти дітям, що опинились у кризовій ситуації.

-  сучасними вимогами до побудови громадського суспільства в Україні.

Один із шляхів превентивного виховання – робота з батьками.

Сучасна українська сім'я часто не має змоги повною мірою реалізувати власний виховний потенціал. Це пов'язано як з особливостями суспільного виховання, так і з негативними змінами в самій сім'ї: зниження її авторитету, конфліктними стосунками між подружжям, порушення емоційних зв'язків між батьками і дитиною. Усе це заважає засвоєнню дитиною норм поведінки, моральних позицій, призводить до порушень в особистісному розвитку.

Сімейна атмосфера – сильний специфічний виховний чинник і, у той же час, дуже вразливе місце в сім'ї. Не дивлячись на те, що стосунки в сім'ї більшості науковців визначаються як один з ведучих параметрів у формуванні особливості підлітка, проблема взаємозв'язку сімейного мікроклімату й особистісних властивостей підлітків є важливою. У багатьох сучасних сім'ях складається несприятлива емоційна ситуація, пов'язана з напруженістю, невпевненістю батьків у майбутньому своїх дітей, незадоволеністю своїм соціально-економічним становищем, переосмисленням багатьох цінностей, що звичайно відображається на психологічному благополуччі дітей, їхньому особистісному розвитку.

Побачити хороше в людині завжди важко…Хороше

в людині завжди доводиться завжди проектувати, педагог

це зобов'язаний робити. Він зобов'язаний підходити

до людини з оптимістичною гіпотезою, нехай навіть

і з деяким ризиком помилитися.

Кожен вчитель знає, як нелегко проводити бесіду з викликаними в училище батьками «важких» учнів. Подібні зустрічі – проблема як для вчителів, так і для батьків. Мало хто з батьків приходить в училище по своїй волі. Не дають особливої  радості подібні заходи і вчителям. Вони вимагають, і вимагають від цих «нерозумних» батьків, а батьки нічогісінько не бажають робити для дітей. Тому батьки приходять в училище, озброївшись відповідними думками та почуттями:

  • недовірою майже до всіх вчителів;
  • гнів до педагогів, які допустили, що їх дитина так погано вчиться (поводиться);
  • заперечення цінностей освіти взагалі;
  • знають, як правильно вчити та повчають вчителів;
  • вважають, що їх діти завжди праві;
  • «виливають» на вчителя всі свої емоції – кричать, плачуть тощо.

Крім того, досить часто вчитель чує батьківські нарікання на те, що їм важко справлятись з їх власними дітьми. І, мабуть, кожному вчителю в цю мить хотілося б вигукнути: «Боже! а уявіть, що їх у вас сорок, і що на вас лежить відповідальність хоча б чому-небудь їх навчити!»

Робота вчителя – справжнє пекло. Хто з вас годинами не відчував роздратування, незадоволення собою, учнями, всім на світі? Хто не приходив додому цілком знесилений, переповнений емоціями? Хто не знає, як тяжко після проведеного дня взагалі доповзти додому? Звичайно ж, це занадто важке випробування для однієї людини. А тут ще розмова з батьками «важких» учнів… І не зважаючи на свій стан, настрій учителя повинен провести конструктивну бесіду з батьками. Як нього досягнути?

В першу чергу активно та творчо використовувати настанови гуманістичного спілкування:

  • поважати батьків своїх учнів, їх цінності та досвід;
  • розцінювати батьків як рівних і не намагатись підкорити їх своїй волі, своїм рішенням;
  • поважати їхнє право на власну думку і не збиратись всіма правдами і неправдами переконувати стати на вашу точку зору;
  • поважати і цінити їхнє рішення і не перекреслювати їх.

До бесіди обов'язково потрібно ретельно підготуватись, зібрати (уточнити) інформацію (через учнів, своїх колег): про учня; (риси характеру, успіхи, захоплення, цінності, вади, проблеми тощо), про батьків (прізвище, ім'я, по батькові, фах. соціальний, економічний стан, відносини з дітьми тощо).

Чим більшим обсягом інформації ви володієте, тим більш успішно відбудеться бесіда. Пам'ятайте, що основна мета вашого спілкування з батьками полягає не у виправдовуванні та обороні, не втому, щоб взяти на себе весь тягар корекції «важкої» дитини, а втому, щоб, об'єднавшись з батьками, допомогти їм виправлятися.

Отже, батько вже прийшов. Він емоційно збуджений; бо вже подумки не раз прокрутив бесіду з вчителем. Тому дайте йому змогу випустити емоційний пар. А самі в цей час спокійно (без емоцій) активно егірин майте його.

Дамо декілька порад для активного сприйняття:

  • уважно слухайте (це досить важко для вчителя, бо він звик сам говорити);
  • не говоріть про себе;
  • не змінюйте тему;
  • не давайте порад, не займайтесь критикою;
  • не ігноруйте почуття батька;
  • не вдавайте, що ви розумієте його, якщо це не так (будьте щирими);
  • покажіть батьку вашого учня, що ви розумієте його;
  • перекажіть своїми словами те, що ви сприймаєте як головне в його бесіді: «Чи правильно я розумію, що ви…», «Я вас розумію».

Як показує досвід, вам необхідно буде протриматися 10-15 хвилин, протягом яких батько буде чи то висловлювати свої претензії до училища і особисто вам, чи то скаржитись на свою безпорадність: «Ми розгублені, не знаємо, що робити…». Відчувши вашу доброзичливість, ваш спокій і певну нейтральну позицію (ви ж більше слухали) батько поступово «охолоне». Врешті-решт він заспокоївся, почне формуватися психологічна готовність до конструктивної розмови. Тепер ваше завдання організувати рівноправну взаємодію з батьком.

Декілька гуманістичних правил бесіди:

Не відштовхуйте, а залучайте до співробітництва.Досвід роботи багатьох вчителів свідчить, що часто вчитель бачить в батьках людей, які ставляться до нього не досить доброзичливо. Тому намагаючись заздалегідь запобігти їх можливим запереченням, він починає бесіду у владному «учительському» тоні, починає повчати, докоряти тощо (пригадайте себе в подібній ситуації). Так робити не можна – ви тільки відштовхнете від себе співрозмовника. Ні про які сумісні дії тут і мови не може бути: батьки починають жаліти свою дитину, обвинувачувати вчителя, який в бесіді з ними виявиться такою несимпатичною людиною.

Намагайтеся зрозуміти почуття батьків вашого учня,більше того, проектуючи сумісні дії,знайдіть в них опору. Не відштовхуйте від себе батьків, виявляйте стриману доброзичливість, щирість. Ваше особисте позитивне ставлення до свого співрозмовника буде проявом доброї волі, її першим кроком до співробітництва.

Розвивайте в собі прагнення до рівної позиції з батьками.Мабуть, ви поділяєте думку, що виховання учня ґрунтується на спільних зусиллях училища сім'ї. Якщо тільки училище займається «важким» підлітком, а в сім'ї він отримує негативний досвід, зусилля вчителів будуть майже марними. І, навпаки, відсторонення училища від виховання учня і передача його, наприклад, в руки працівників міліції або направлення на психологічну експертизу  при відсутності втручання батьків також малоефективне. Об'єднати зусилля педагога та членів сім'ї учня можна тільки при взаємоповазі одне до одного та визнанні ними позиційної рівності. Перший крок у цьому напрямку повинен зробити вчитель, оскільки це знаходиться в межах його компетентності та показує його професіоналізм.

Людям подобається відчувати власну значимість.Одним із найкращих способів залучення батьків до співробітництва – підкреслення їх особистого значення в цьому процесі. Поясніть батьку його реальну роль у вихованні та розвитку дитини. При нагоді покажіть безпідставність його орієнтації тільки на професійну кар'єру, намагайтеся зруйнувати його внутрішній егоцентризм, зайнятість лише своїми проблемами. Покажіть. Що в зміст людського «Я» входять не тільки моменти його особистого життя, але й життя його дитини як духовного походження. Намагайтеся зміцнити впевненість батька у самому собі, в тому, що він безумовно може бути терплячим, і настирним, що він може налагодити життя та навчання своєї дитини.

Покажіть батькам свою любов до «важкої» дитини.Психологічний контакт з батьками виникає зразу ж (!!!), як тільки вчитель показує (виявляє), що бачить позитивні риси у характері дитини, симпатизує їй і навіть любить її. Погодьтеся, що хороше є в кожній людині, навіть в найбільш відчайдушному порушнику училищної дисципліни та двієчнику. Адже часто порушують дисципліну активні, ініціативні та самостійні діти, які схильні до лідерства. Погано вчаться іноді ті, хто має розвинуті позашкільні інтереси, або ті, у кого навчання було погано організоване – через те, що часто мінялися вчителі, низький професіональний рівень викладання, недосконалий зміст шкільної програми, постійне негативне навіювання як вчителів, так і батьків: «Ти – ледар», «У тебе ніколи нічого не вийде…».

Коли ж батьки бачать дружелюбні очі вчителя і відчувають, що вчитель теж турбується про благополуччя дитини, психологічний захист стає непотрібний. Тут вже можна переходити до співробітництва, використовуючи його різноманітні форми. Традиційно, це участь батьків у роботі училищного батьківського комітету, керування секціями та гуртками. Існує немало інших форм співробітництва вчителя і батьків. Наприклад, ви можете запропонувати одному з батьків самому провести батьківські збори і розповісти, які проблеми він бачить у вихованні дитини і яким чином намагається їх вирішити. Надзвичайно повчальним був би також виступ батька, у якого були складні взаємовідносини з власною дитиною і як зміг їх подолати. Дайте можливість цій людині відверто поділитись своїм досвідом у вихованні сина чи доньки. Пам'ятайте, що така бесіда значно ефективніша, ніж запрошення психолога з лекцією або просте зачитування прізвищ двієчників або відмінників та прилюдне висловлювання недоліків і побажань батькам, діти яких вас не задовольняють.

Можна також організувати неформальну зустріч батьків, на якій один із них розповість про власний пошук взаєморозуміння з дитиною. Шукайте… і ви обов'язково знайдете ефективну форму взаємодії з батьками.

При спілкуванні з батьками доцільно дотримуватись конструктивного діалогу, який дозволяє налагодити взаємодію з «важких» дітей.

Що ж включає в себе такий діалог? Які правила?

Не намагайтесь будь за що відстояти власну позицію.

Часто буває так, що кожен співрозмовник намагається будь за що відстояти власну думку. Якщо бесіда з батьками проходить таким чином, то, можливо, вчителю і вдасться організувати спільну діяльність, а можливо й ні. Успішною можна назвати бесіду не тоді, коли вчитель доведе свою правоту, а тоді, коли вчитель доведе свою правоту, а тоді, коли він зможе залучити батьків до активної участі у вихованні дитини. Таким чином, основна мета бесіди вчителя з батьками «важкого» учня полягає не втому, щоб зміцнити своє домінуюче положення і довести, яка погана у них дитина, а в тому, щоб об'єднати зусилля училища і сім'ї.

Обговорюйте проблему, а не особисті якості. «Позитивних результатів бесіди з батьками вчитель не досягнути, якщо вони почнуть обговорювати риси характеру дитини… а закінчать «дискусією» стосовно особистих якостей один одного. Розмова зав'язне у взаємних докорах, звинувачуваннях, підозрах і сторони розійдуться ворогами. В результаті вчитель остаточно позбавиться підтримки батьків і йому нічого не залишиться, як удатися до адміністративних засобів впливу на учня. Щоб уникнути такого результату направте бесіду на обговорення проблем виховання. Сформулюйте перед батьками ваш психологічно-педагогічний «діагноз» навчання і поведінки їхньої дитини: з яких об'єктивних і суб'єктивних причин вона погано вчиться і порушує дисципліну, що можна зробити, щоб покращити такий стан. Якщо дитина запустила навчальний матеріал, обміркуйте з батьком, як їй допомогти; якщо вона порушує дисципліну на уроці тому, що постійно самостверджується і демонструє свою «сміливість» перед однокласниками – запропонуйте батькам пошукати соціально доцільні форми діяльності, в яких би його син чи дочка могли б задовольнити свою потребу в самоствердженні (спорт, допомога батькам тощо)

Продумайте з батьками й інші можливості сумісної роботи. При цьому дуже важливо, щоб вони відчули вашу впевненість у тому, що проблема з їхніми дітьми буде вирішена.

Враховуйте особисті інтереси батьків. Дуже часто в бесіді з батьком вчитель вимагає щоб той значно активізував свою участь у вихованні дитини. Наприклад, він радить, щоб мати звільнилась з роботи або перейшла на півставки і повністю присвятила себе вихованню дитини. Або пропонується, щоб батько залишив свої захоплення наукою. В певній мірі ці вимоги обґрунтовані, але навряд чи можна серйозно сподіватися на те, щоб батьки після бесіди із вчителем раптово змінили свою діяльність і стиль свого життя.

Значно краще, якщо вчитель визнає права батьків на цікаве і змістовне життя, але пропонує їм залучити до нього дитину: можна брати сина на рибалку, футбол, театр. Взагалі порадьте батькам разом з дітьми займатися домашніми і господарськими справами: ремонтувати автомобіль, будувати дачу, робити ремонт квартири. Зацікавте батьків у тому, щоб діти проводили з ними якнайбільше часу.

«Не вірте генетиці». Не слід цю пораду сприймати буквально. Йдеться ось про що. Відомо, що вплив спадкових особливостей і сімейних умов має велике значення на формування характеру і здібностей дитини. Але цей вплив не безмежний. Кожен вчитель, спираючись на свій досвід, може розповісти про випадки, коли з поганої сім'ї виходила хороша дитина і... навпаки. У чому ж справа? А вона у тому, що ставлення до дитини людей, які мають для неї велике значення, а також оцінка ними її характеру і здібностей діють як навіювання. Якщо до дитини з першого класу в школі ставляться як до дитини «з поганої сім'ї», то вона дійсно почне погано вчитися і порушувати дисципліну (пригадаймо ефект навченої (вихованої) безпорадності). І навпаки, вдається покращити успіхи та поведінку дитини «з поганої сім'ї» при позитивному, теплому ставленні до неї вчителя. Тому... вірте у силу виховання! Не відмовляйте дитині «з поганої сім'ї» у вашій турботливій увазі до неї! Боріться за неї, довіряйте їй, любіть її!

Доцільно запрошувати на зустріч з батьками і їх «ваяских» дітей. Але якщо замість доброзичливості, конструктивізму ми зустрічаємо їх суцільними обвинуваченнями, то нічого крім прогресуючої ворожнечі дитини по відношенню до педагогів та їх батьків з цього не виходить. Діти відчувають себе звинуваченими на засіданні суду, вони червоніють, блідніють, мовчать, ледве видавлюють із себе якісь зізнання, зляться, огризаються. Батьки відчувають себе приблизно так само. Після закінчення такої зустрічі батьки додатково посилюють «тиск» на учня. Звичайно, конструктивні рішення в такій ситуації не виробляються. Разом з тим якщо вчитель зустрічається з батьками без дітей, то у останніх виникає підозра про планування дорослими зговору проти них. Крім того, значна частина важливої інформації, яку повідомляє вчитель батькам, при переказі дитини звичайно зникає, в результаті чого дитина стає трохи дезорієнтованою.

Проте якщо вчитель готує та проводить зустріч під прапором Гуманізму, Доброти, Поваги, то спільні зустрічі, мають суттєві переваги:

  • дають впевненість школяру, що від нього нічого не приховують;
  • економлять час вчителя - не потрібно проводити окремі бесіди;
  • дають повну інформацію батькам. З'являється можливість зняти розбіжність між батьками і дитиною;
  • зменшують можливість непорозуміння - кожен чує думку іншого;
  • посилюють почуття спільноти вчителя, батьків і дітей. Процес навчання починає сприйматися як сумісна діяльність цих трьох сторін, а не як протиборство;
  • посилюють бажання дитини виконати рішення, в якому вона брала участь і яке відноситься до її життя.

Звичайно, проводити такі зустрічі з участю всіх сторін вчителю важче, але ж результат у цьому випадку буде значно кращий. Тобто «гра варта свічок!».

Висновок

Отже, Ваша бесіда з батьками  важкої дитини пройде успішно, якщо:

  • вам вдалося уникнути протистояння і конфронтації з ними;
  • ви змогли стриматися самі й стримати їх від докорів і звинувачень.

 

 
На даний момент 20 гостей на сайті