Контактна інформації

Телефон для довідок:
/03342/ 2-32-08
/03342/ 2-35-27

e-mail: vol.vpu@gmail.com
Наша адреса:
м. Володимир-Волинський
вул.. Данила Галицького 10

Корисні посилання







25 СПОСОБІВ НАВЧИТИ «НЕПРАВИЛЬНУ» ДИТИНУ

Проблемні, «неправильні» або «нестандартні» … Саме про дітей, яких  характеризують цими епітетами, ми й поговоримо сьогодні. Цікаво, хто вигадав поняття стандарту щодо дитини? Напевно той, кому було просто ліньки розібратися в психології  дитячої особистості. Пропонуємо вашій увазі стислу характеристику найпоширеніших категорій дітей, робота з якими, як правило, викликає труднощі в багатьох учителів, та окремі способи навчання і виховання таких «особливих» учнів.

Діти із «хворобливою» реакцією та діти із підвищеною емоційною збудливістю

Ця дитина можезаплакати у відповідь на зауваження, а може грубо відповісти на нього чи з викликом поводитися на уроках та вдома. Вияв емоцій дітей цієї групи часто носить аномальний характер і виражається явною агресією, подеколи навіть у стані афекту.

  1. Кожен учитель повинен засвоїти просте правило – немає поганих дітей, є погана поведінка. Тому, даючи оцінку поведінці, учинкові дитини, ні в якому випадку не робіть акцент на особистості дитини. Не слід говорити: « Ти негідник!»

-  Скеруйте увагу на конкретну дію.

  1. У жодному випадку не проводьте порівняння між дітьми. Кожна дитина – неповторна особистість, у кожної свій темперамент, свій щабель розвитку. Порівнювати дитину можна тільки ж з нею самою, беручи до уваги її ж дії. Наприклад: «Сьогодні ти вивчив  урок набагато краще, ніж минулого разу».
  2. Підкреслюйте дії дитини похваливши її.

Обдаровані діти

Обдарована дитина зазвичай сама заявляє про себе, тим самим ускладнюючи життя консервативних дорослих. Існує група дітей, яка створює певні проблеми вчителям та батькам. Це творчо обдаровані діти з високим рівнем креативності. Найвідоміший приклад – Альберт Ейнштейн. Ходити й говорити він почав досить пізно, навчався погано. Як відомо, шкільні вчителі вважали, що хлопчик не може навчатися; учитель німецької мови твердив, що з Альберта «не вийде нічого путнього». З дитинства хлопчик страждав  на дислексію ( мав проблеми у оволодінні читанням), був скромним, повільним і сором’язливим, не любив механічного заучування матеріалу. Навіть вступивши у дванадцятирічному віці  в гімназію, незважаючи на те що став першим учнем із точних наук, нерідко отримував занижені оцінки через суперечки та дискусії, яякі вів із викладачами.

Однією з причин низької успішності обдарованих дітей може бути відсутність у них навчальної мотивації ( якщо в однокласників значно нижчий рівень інтелекту, обдарованій дитині нецікаво поряд із ними). На початковому етапі навчання їй також може бути нудно, оскільки навчальний матеріал нею засвоюється надто швидко й легко. Серед інших причин, які можуть призводити до низької успішності обдарованих дітей, є нерівномірність інтелектуального, психологічного, психомоторного та соціального розвитку. Це може виявлятись, наприклад, у порушенні зорово-моторної  координації, у розвитку дислексії, дисграфії (труднощів у оволодінні письмом), дискалькулії (проблеми з оволодінням навичками рахунку) тощо. Крім усього зазначеного, слід згадати, що творчі особистості погано звикають до суворо регламентованих занять.

Рішення

  1. Особливу увагу слід звернути на роботу зі зменшення надмірної вразливості дитини, навчати її гідно програвати і не сприймати невдачу болісно, володіти власними емоціями. Педагог має зробити все щоб дитина не знижувала своєї самооцінки і водночас  не виставляла напоказ свою обдарованість.
  2. Учителеві в роботі з обдарованою дитиною необхідно виділити її сильні та слабкі сторони, створити програму, яка відповідає її потребам.
  3. Обдарована дитина, яка навчається в середньостатистичному класі, повинна мати можливість спілкуватися з настільки ж розвиненими однолітками.

Діти з розладами регуляції навчальної діяльності: гіперактивні та гіпоактивні діти

Дитину можна вважати гіперактивною якщо вона:

  • Перебуває в постійному русі і не може себе контролювати, не може зупинитись, перепочити;
  • Навіть коли змучиться – продовжує рухатися, поки не почнеться істерика;
  • Не реагує на заборони; завжди і всюди поводиться однаково активно;
  • Швидко і багато говорить, «ковтає» слова чи уривки слів; перебиває, не може дослухати до кінця те, що їй говорять; ставить безліч запитань, але не має терпіння вислухати відповідь чи пояснення;
  • Іноді робить небезпечні вчинки, не замислюючись про наслідки; часто заважає іншим, втручається в ігри інших дітей, чіпляється до оточуючих;
  • Неконтрольовано агресивна;
  • Страждає на порушення сну, кишкові розлади, алергію, ВСД тощо.

Рішення

  1. Висидіти за партою 4-6 уроків по 45 хвилин поспіль для гіперактивного учня є непосильним завданням. Уже через 15-20 хвилин такій дитині необхідно змінити форму діяльності на уроці. Бажано, щоб вона мала можливість порухатись; можна дати невелике доручення, для виконання якого дитині потрібно пересісти, встати і виконати певні дії тощо. Ні в якому разі неможна гіперактивну дитину садити на останню парту, оскільки тоді вона випадатиме з поля зору вчителя, над нею буде втрачено контроль, що обов’язково матиме негативні наслідки.
  2. Зазвичай гіперактивна дитина не чекає, доки вчитель дозволить їй відповідати; вона починає говорити, навіть не дослухавши запитання, і часто вигукує з місця. Контролювати свої дії дитина навчиться пізніше, а до того часу від вчителя вимагається терплячість та доброзичливість.
  3. Такі діти просто фізично не можуть сприймати монолог вчителя, їм потрібні тактильні та візуальні опори під час здобування інформації; найчастіше в них виникає потреба «проговорювати» свої дії, озвучувати хід свої думок.
  4. Стан утомленості в них настає значно швидше, ніж у їхніх однолітків. Звідси випливає, що вони або не завершують виконання завдань, або починають допускати помилки під час їх виконання. Отже, і завдання для виконання потрібно добирати відповідно до їх можливостей, щоб вони мали змогу відпочити, змінивши вид діяльності.
  5. Гіперактивним дітям   необхідний ігровий простір. Варто врахувати, що для роботи з такими дітьми раціонально використовують рольові ігри, оскільки саме такою формою роботи їм можна прищепити навички існування в колективі та вміння керувати своїми емоціями. Якщо такого простору нема, діти намагаються знайти його там, де це вважається припустимим. Під час добору навчальних ігор потрібно пам’ятати що гіперактивній дитині важко одночасно контролювати свою поведінку, бути уважною і тим більше, сидіти нерухомо. Виходячи з цього, на початкових етапах колекційної роботи з ними потрібно добирати ігри на тренування якоїсь однієї функції наприклад уваги.
  6. Потрібно насамперед правильно організувати форму спілкування з дитиною: не підвищувати голос і не сварити її. Не потурати і не «сюсюкати», не поспішати самим і не квапити дитину, не нервувати і не дратуватися, не міняти планів та домовленостей з нею, не принижувати її почуття гідності, і в жодному разі дитина не повинна відчути, що вона вас дратує чи ви її жалієте. Під час роботи з гіперактивною дитиною потрібно уникати крайнощів, кількість заборон варто звести до мінімуму. Забороняти в категоричній формі не слід, намагайтесь досягти згоди і взаєморозуміння, поясніть, чому «неможна», або переключіть увагу дитини. У багатьох випадках після «зриву» дитини варто зробити вигляд, що нічого не сталося; не потрібно читати нотацій – дитина їх усе одно не чує і не сприймає.
  7. Гіперактивні діти не сприймають покарань та заборон, за те чудово реагують на похвалу. Саме тому їх частіше треба хвалити за успіхи, навіть незначні. Особливого заохочення заслуговує їхня діяльність, доведена до кінця або пов’язана з концентрацією уваги.

Гіперактивні діти завдають учителям значно менше клопоту. Вони відрізняються недостатньою концентрацією уваги через ослабленість нервової системи. Вони надмірно обережні та невпевнені, завдання виконують повільно, довго думаючи. У школі їм буває не затишно: однокласники кепкують із приводу їх «загальмованості», учителі сварять за безініціативність, а сама дитина глибоко переживає через свою незграбність та повільність.

Слід сказати, що розумові здібності дітей із гіподинамічним синдромом досить непогані. Їх навчальні проблеми пов’язані з суто психологічними особливостями. Наприклад, гіпоактивна дитина може відмінно впоратись із домашнім завданням із математики, а контрольну роботу з цього ж предмету виконати незадовільно. Причина проста – під час виконання завдання в класі дитина зазвичай нервує і хвилюється, а вдома, у звичайній та спокійній обстановці, розслаблюється й успішно зосереджується на роботі.

Рішення

  1. У роботі з гіпоактивною дитиною вчителеві варто замінити деякі усні завдання на письмові, продовжити час на їх виконання; таких дітей слід поступово навчити швидшого темпу розумових дій; у роботі з ними потрібно уникати виконання вправ на час і швидкість. Беручи до уваги, що в таких дітей часто бувають логопедичні проблеми, змінити слід і форму опитування: враховуючи, що таке дитина може почуватися некомфортно перед класом, давати їй можливість відповісти в позаурочний час чи на перерві. Не будуть зайвими і творчі завдання, які учень виконуватиме вдома.
  2. З гіпоактивними дітьми потрібно багато працювати: дефіцит мозкової стимуляції потрібно поповнювати зовні. Зверніть увагу на ті шкільні предмети, які викликають у дитини зацікавлення, і допоможіть їм розвинути здібності з обраного предмету. Це додасть їй упевненості у власних силах. Найважливіше – захопити і зацікавити дитину. Не слід її постійно смикати і тим більше, дражнити чи докоряти. Обов’язково підбадьорюйте, відзначаючи її досягнення.

Діти з відставанням в інтелектуальному розвитку та не достатніми передумовами научуваності

Зазвичай це – педагогічно занедбані діти, у яких є стійкі труднощі в навчанні. Для них є характерними не достатній розвиток мислення і мовлення, звуженість та обмеженість знань і уявлень у світі.

Однією з вагомих причин появи цієї категорії дітей є недоліки сімейного виховання, не сприятливий мікроклімат ц сім’ї, байдужість родини та не здатність надати дитині допомогу.

Рішення

  1. Навчального закладу необхідно дати дитині можливість відчути себе повноцінним членом колективу, здатним самостверджуватися та знайти своє призначення. Велику роль у цьому випадку відіграють індивідуальні знання, доручення, можна залучити учня до виконання учнівського проекту.
  2. Під час роботи з такими дітьми виправдовують себе форми роботи в групах, що сприяють загальному розвитку дітей та розширенню їх кругозору оскільки це діти з відставанням в інтелектуальному розвитку, вони не завжди мають можливість плідно працювати разом із класом, тому необхідно й індивідуалізація навчального процесу. Хоча, напри великий жаль, у цьому питані вчитель має досить обмежені можливості: напружений темп вивчення програмного матеріалу, велика наповнюваність класів, наявність інших проблемних дітей.

У роботі з такими учнями також потрібно дотримуватись певних правил:

  • Як уникати несподіваних запитань та вимог швидкої відповіді;
  • Давати можливість формулювати відповідь у письмовому вигляді;
  • Не переключати увагу учня на речі, які не мають вирішального впливу на формування конкретних умінь та навичок;
  • Заохочувати та підтримувати впевненість дитини у своїх силах (у цьому плані, на думку автора, досить результативним є використання методики критичного мислення).
  1. Існує досить ефективний метод, який допомагає школяреві стати на більш високу сходинку розвитку, а дорослим – оцінити його. Мова йде про створення учнівського «портфелю». Перевага методу полягає в тому, що дитина навчається відстежувати свій розвиток; усе, що досягнуто учнем, стає безпосередньо зримим. Учень заводить папку, у яку складає грамоти, зошит із вдалим твором, малюнок, реферат із претензією, список досягнень тощо. З часом дитина зрозуміє, чого повинна прагнути, усвідомить себе особистістю, здатною чогось досягнути в житі.

Діти зі зниженою научуваністю

Так називають дітей із затримкою психічного розвитку причиною відставання  з наслідками ускладнень внутрішньоутробного розвитку,  перенесених неврологічних захворювань, травм, спадкових ват тощо.

Рішення

  1. Під час роботи з такими дітьми можливо не тільки встановити причини, що зумовили труднощі в навчанні, - їх потрібно навчити ставити перед собою мету та усвідомлювати способи їх досягнень кожне складне завдання треба дрібнити на більш прості й допомагати учневі перейти від одного до іншого. Знову ж таки, не слід забувати про індивідуалізацію навчального процесу. Учнів варто привчати до уміння порівнювати свої первинні та вторинні знання. Кожне досягнення ( навіть не значна) повинне оцінюватись учителем. У роботі з такими дітьми особливо потрібно допомога психолога.
  2. Серед видів роботи з дітьми зі зниженою научуваністю увагу повинна приділятись завданням на запам’ятовування, формування стійкості уваги та спостережливості, вправам аналогічне сприймання, тобто вмінням уявно розчленовувати зображений предмет чи явище на окремі елементи. Особливо привабливими для них є ігрові моменти процесі навчання, створення ситуації успіху. Важливо пам’ятати: тільки тоді дитина працюватиме з учителем, коли їм це буде цікаво.

Хочеться пригадати і категорію дітей, які проблемними стали не в силу вроджених вад, а чия «проблемність» стала набутою. Це діти зі звичайними чи навіть високими інтелектуальними здібностями, які через життєві обставинами отримали певні психологічні чи моральні травми або відчули свою самотність і не потрібність.

Рішення

  1. Перш за все, потрібно дитині побачити не просто учня, а Людину зі своїми проблемами та болем. Потрібно уникати повчань (від них така дитина просто втече). Необхідно зрозуміти і прийняти дитину такою, якою вона є. тільки відчувши позитивне ставлення до себе, вона готова буде прийняти допомогу вчителя. Відомо, що агресивність проблемних дітей –це форма захисту. Якщо учень почуває себе впевнено в класі, школі, захисні інстинкти перестають спрацьовувати. Ось тут дуже важливо, щоб у своєму вчителеві він відчув старшого товариша (чом не альтернатива вулиці?).
  2. Брак уваги занедбані діти намагаються компенсувати, заважаючи працювати на уроці, відволікаючи всіма способами однокласників та вчителів. Та і цьому можна завадити, якщо одразу на початку уроку почати з ними спілкуватись, дати учневі конкретне посильне доручення, яке б він виконав із задоволенням. Змусити успішно та регулярно вчитися таких дітей неможливо,але спонукати до навчання можна.
  3. Діти не рідко починають красти чи агресивно ставитись до оточуючих для того, щоб своїм не порядним учинком привернути до себе увагу. Школяр чудово розуміє, що чинить погано, але так він висловлює проти байдужість дорослих. Психологічно можна виділити чотири основні причини порушення поведінки дітей: боротьба за увагу (негативний учинок варто розглянути як спосіб повернення уваги до себе); боротьба за самоствердження (діти дуже чутливі до обмеження своєї свободи та до різних заборон); бажання помститись (у цьому виявляється образи на батьків, учителів, однокласників); утрата віри у власний успіх (глибоко приховане переживання власного неблагополуччя).

Отже, якщо дитина зневірилась у собі, знайдіть доступний  для неї рівень задач і якщо вона сама не може вийти із глухого кута, організуйте її діяльність; пострайтесь не критикувати дитину, знайдіть будь-який привід, щоб її похвалити. Якщо дитині потрібна увага, дайте її в спокійні моменти. Якщо дитина береться за не залежність, менше втручайтеся в її справи, допоможіть їй відчути свою самостійність та повагу до власних  прагнень.Якщо ви розумієте,що дитина мститься вам, спробуйте зрозуміти, через що.

«Важкі » підлітки

Педагогам та батькам треба пам’ятати, що за першу спроб поліпшити взаємини з дитиною вона може підсилити виявлення своєї поганої поведінки, тому що не одразу повірить у щирість намірів дорослих, прагнутиме їх перевірити чи захистись. Якщо дорослі дійсно прагнуть не програти у вихованні «важкої» дитини, їх у якомусь сенсі доведеться змінювати себе.

Рішення

Головне – навчитись переключати свої негативні емоції на конструктивні дії. Творчо вирішувати проблеми спільними зусиллями. І ні в якому разі не намагатись зламати волю дитини, нав’язати своє світобачення чи свою думку.

Існує чотири способи переключати негативні почуття підлітка

  1. Дати виговоритись і перетворити душевне невдоволення на слова.
  2. Спробувати чітко позначити словами свої негативні почуття (після цього вони зазвичай зникають).
  3. Змоделювати певний вихід із цієї ситуації.
  4. Залучати підлітків до спортивних та активного відпочинку (щоб зняти внутрішню напругу).

Пам’ятайте: підлітковий вік триває не один день чи тиждень. Тому слід запастися терпінням Щиро висловлюйте (називайте) свої почуття з приводу усього, що відбувається, відмовтесь від звички дорікати та повчати; намагайтесь просто сприйняти дитину, що дорослішає, такою, якою вона є.

 
На даний момент 11 гостей на сайті