Корисні посилання







Вхід на сайт



Забули свій пароль? / Зареєструватися

Опитування

Чи подобається Вам навчатись у Володимир-Волинському ВПУ
 
Історія міста

Ми з княжого міста Володимира

Археологічні знахідки свідчать, що на території міста люди жили в різні історичні епохи: тут виявлено залишки поселень доби міді ( ІІІ тисячі р. до н.е.), раннього заліза ( І тис. р. до н.е.) і перших століть нашої ери. Стародавнє місто Володимир було розташоване у південній частині сучасного міста і мало вигляд неправильного п'ятикутника, укріпленого валами та ровами. Воно було розташоване в трикутнику між рiчкою Луга (стара назва "Луг") та її притоками, які також були елементами старих фортифікаційних споруд.

Зі слів літописця Нестора “Доблесний князь Олег покорил в 885 году славянские племена” . Ці слов'янські племена жили по верхів'ях рік Західний Буг, правих приток Прип'яті, центром яких було місто Ладомир. За угорськими хронiками, так званими "Нотарiями короля Бели", мiсто iснувало вже в 884 році пiд назвою Ладомир. А перша літописна згадка про місто під назвою Ладомир відноситься до 866, а Володимир - до 988 року. Вона збереглась у “Повесті временних лет” - найдревнішому київському літописі, укладеному у ХІІ ст. на основі попередніх літописних записів та у давніх літописах під 988 роком. У 906 році ці племена брали участь у поході Олега проти греків. Це означає, що волиняни ввійшли до складу Русько-Київського князівства ще на початку Х століття.
Це був період об'єднання східнослов'янських племен в єдину державу - Київську Русь (Русь-Україна).

Вперше Володимир-Волинський згадується в лiтописах пiд 988 роком, коли київський князь Володимир Святославич, прозваний за свої діла “Великим” здійснив похід на Захід. Тут на землях волинян та бужан, на правому березі річки Луги підпорядкував язичне місто під назвою Ладомир. І у 988 році нарік його своїм іменем - Володимир. У цей період Ладомир стає значним культурним, торгівельним та військовим центром. Місто знаходилось у прикордонні і в центрі Волинської землі, на перетині важливих шляхів. По утворенню єдиної держави з центром в Києві роль Володимира зростає. Його вигідне стратегічне положення зумовлювало розміщення тут великих торгівельних осередків та місій, в тому числі зарубіжних.
Відповідно тут зосереджувались і значні військові сили. Один із сухопутних шляхів до Європи проходив через Володимир. За 12 кілометрів поблизу міста через річку Буг, біля військової фортеці Вотня (нині Устилуг) існувала значна переправа. В політичному відношенні місто набуло статусу столиці Волинської землі.

В хроніках раннього середньовіччя Володимир згадується як столиця значних слов'янських племенних об'єднань. Варто згадати про ранньо-слов'янське поселення 6-9 століть,- Зимнівське городище,- що в 5 кілометрах від міста. Це поселення на початку 9 століття було повністю знищене варварами. Ймовірно, що частина жителів, після руйнування поселення вибрала новим своїм осідком місцевість, на котрій тепер знаходиться місто. Тобто цілком можливо, що в історії Володимира маємо один з найбільш ранніх випадків так званого “перенесення міста”. Бурхливий розвиток Володимира в Х-ХІ столітті привів до того, що в його міську територію було внесено і Зимне, де споруджено монастир відомий з 1054 року, і виник один з міських некрополів що нараховував майже 500 курганів. Місто мало дуже міцні, досконалі укріплення. На високих земляних валах були збудовані стіни з кількома воротами. В Х-ХІІ ст. у місті були розвинуті зброярське, ювелірне ремесла, гончарство та кам'яне будівництво. Археологічні знахідки на відомих пам'ятках давнини свідчать про високий рівень ремісників Володимира. З міста був поширений експорт зброї, ювелірних виробів за межі Волині. На початку ХІІ ст. у місті орієнтовно нараховувалось понад 20 тис. жителів. За літописними та археологічними знахідками княжий період відзначався значним економічним розвитком, в тому числі будівництво. У місті було побудовано 8 кам'яних храмів ( Х-ХІІІ ст.) , разом з дерев'яними - понад 20 храмів і палаців. У ХІІ ст.у місті склалась своя архітектурно-будівельна школа.

У 992 році у Володимирi заснована єпископська кафедра. Першим єпископом Володимирської кафедри став Стефан I. При кафедрi була заснована школа, де вчили грамоти, писання й переписування церковних книжок та документiв не тiльки на слав'янській, але й на грецькiй та латинськiй мовах. В 1097 році у Володимир заради перевiрки шкіл та вчителiв приїжджав лiтописець Нестор.

Центральна частина укрiплень - це городище "Волинського типу". Дитинець займав площу 1,5 гектарiв мав два виходи- з пiвнiчної сторони великий, і менший, з пiвденної; був оточений валом, по верху якого розмiщенi дерев'яні стики з галереями та баштами. Навколо дитинця викопаний рiв, по якому був пропущений один із рукавiв рiчки Смоча. Окольне мiсто також являло собою лiнiю валiв та ровiв,що оточували дитинець, ансамбль Успенского собору та кiлька монастирiв з житловими забудовами. Воно мало майже правильну пiвкруглу форму, чому сприяло радiально-кiльцеве планування вулиць. В мiстi було троє ворiт - Київськi, П'ятницькі та Гридшинi.

Пізніше князь Володимир віддає мiсто в удiльне володiння своєму сину Всеволодовi. Вiдтоді Володимир стає столицею Волинського, а з 1199 року Волинсько-Галицького князівства - державним, адмiнiстративним, торгoвельним і культурним центром не тiльки Волинi, але і сусiднiх князівств та земель. Наприкiнці XIII - початку XIV столiття у Володимирi-Волинському писався Волинсько-Галицький лiтопис (Волинська частина). Володимир відiгравав велику роль в торгiвлi між пiвднем і пiвнiччю, використовуючи водяний шлях рiчкою Буг через Дрогочин до Балтiйського моря і рiчкою Прип`ять до Києва. Для розвантаження суден у місті були обладнані спеціальні “узвози”. Місцеві купці вели торгівлю з багатьма країнами Європи і Азії. Ймовiрно, що вже в другiй половiнi XIII столiття Володимир користувався мiським прaвом, яке боронило як купців, так і ремiсникiв від мiсцевих феодалiв.
Володимирський престол часто переходив з рук в руки, тут довго не могла сформуватись окрема князівська династiя. Міжусобиці, що часто спалахували між нащадками Володимира Великого, сповільнювали розвиток міста. Засновником династії став внук Володимира Мономаха Iзяслав Мстиславович. Його нащадки князювали на Волинi майже два сторiччя. У 1199 році володимирський князь Роман Мстиславович об'єднав галицькi і волинськi землi в одну велику державу. Цей великий державний діяч і полководець України-Руси був на престолі у Володимирі і Києві. Певний період керівництво державою здійснювалось з єдиного стольного града Володимира. Бурхливi часи , лиха доля принесла дiтям великого князя Романа по його смертi, які змушенi були поневiрятись по чужих краях із своєю матiр'ю, а у дорослому вiці всi сили віддали боротьбi з боярством і татарами.

Частi міжусобнi вiйни, напади ятвячів та литовців, а від 1240 року руйнiвнi напади татар, завдавали величезної шкоди мiсту. Особливо трагiчно закiнчилися напади татар на Володимир у 1241 і 1261 роках, коли не тiльки замок, але й ціле мiсто було стерте з лиця землi. Данило Галицький, князь Василько, а пізнiше його син Володимир Василькович, боронили та відбудовували Володимир. Пiсля Володимира Васильовича на володимирському столi княжили:від 1292р. Юрій I, Андрiй I, Лев II і Болеслав, Юрій II (у 1340р.) На цьому лiнiя Романовичiв обривається. На печатках грамот Юрія II постатi останнiх володимирських князів на тронi одягненi в мантiї із короною на головi (що свідчить про королiвський титул), а також з мечем на конi.

Пiсля трагiчної смертi Юрія II (вiн був отруєний), польський король Казимир захопив Володимир і почав тут будувати великий мурований замок, однак невдовзi змушений був відступити, залишаючи замок князю Любарту Гедiмiновичу недобудованим. З невідомих причин Любарт нищить кам'яний замок. Після 1341 року, коли столиця під брязкіт мечів переходить до східного міста Луцька, Володимир стає центром удільного Волинського князівства .

Як видно з документiв, мiсто Володимир в 13-14 ст. веде велику торгiвлю з Польщею, Чехією та Тевтонським орденом, але відсунення кордонiв і перенесення столиці князівства спричиняє майже цілковите припинення торгiвлi. Володимир, безустанно плюндрований татарськими загонами, стає поступово мiстом-руїною.В 1324 році місту було надано Магдебурзьке право. У складі Литви воно перебувало до Люблінської унії 1569 року, коли Польща і Литва об'єднались в одну державу. Після Люблінської унії місто перейшло до корони Польської. Володимир стає місцем перебування уніатських митрополитів. В 16 столттi було двi ревізiї замку. Iз актiв ревізiї 1545 року відомо, що Володимирський замок знищений пожежею. Король Казимир разом з дружиною відвідав Володимир і велiв відбудувати замок, тоді ж вiн віддав Володимирське староство князю Олександру Сангушковичу. З ревізiї 1552 року дізнаємося, що замок побудовано з дубового дерева стараннями городничого Солтана, і що вiн має п'ять веж. B'їздна чотирикутна, iншi круглі, королiвський палац, побудований з соснового дерева і покритий гонтою, є церква Iокима і Анни та дванадцять домiв. I ледве мiсто починає пiднiматися пiсля татарських нападів 15ст., як знову було пограбоване та спалене в 1657р., пiд час шведської вiйни. З iлюстрації 1765 року відомо: замок, що стоїть посеред болiт, обнесений валами, і мiст через болото дерев'яний пошкоджений. Ворота дерев'яні, в два яруси. На першому - в'язниця для простих людей, на другому- для шляхтичів. У мiстi дiють цехи: кушнiрський, пекарський, різницький, ковальський, шевців та кравців, налiчується сорок будинкiв. I з iлюстрації 1789 року - населення - 202 чол., дерев'яний замок розiбрано, мiщани скаржаться на відсутнiсть ратушi. Народ настiльки збiднiв, що вже не в змозi платити податки. Для пiдняття благоустрою мiста король Казимир II Ягемонович на початку 14 ст. дарує Володимиру магдебурське право, яке в 1509 році було пiдтверджено королем Сiгізмундом I. В 1570 році король Сiгізмунд Август знову пiдтвердив це право, установив цехи, забезпечив свободу промислiв і торгiвлi, заснував два рази в недiлю базари і три двотижневi ярмарки в рiк, а також дав право мати свою мiську печатку з зображенням св.Георгiя Змiєборця на конi.

В 1774 році король Станiслав-Август пiдтвердив мiсту магдебурське право і збiльшив число ярмарок. В найтяжчi часи, в 1593 і 1652 роках відбувалися у Володимирi так званi саймишi Волинського воєводства, урядував мiський суд Київського воєводства, саймишi Київського воєводства. Саймишi проходили в Успенському соборi, побудованому ще за часiв Мстислава Iзясловича (1154-1162р.р.), або в домiнiканському костелi. У 1786 році у мiстi відкрито аптеку, взагалi, першу на Волинi. У місті діяла друкарня. В 1588 році князь Костянтин Острожський реформує давню школу при православнiй кафедрi, призначаючи двох вчителiв з слов'янської та грецької. На початку 17 ст. школа переходить пiд патронат єпископа Iпатiя Потiя. Його наступник реєструє її на зразок єзуїтських колегiй, пізнiше ця школа переходить до Василiан. У вiсiмнадцятому столiттi школа у Володимирi називається колегiумом і має шість класiв. Колегіум отримує статус вищого навчального закладу. В ньому навчалось більше 400 учнів, а також освіту тут здобували Феофан Прокопович та Стубелевич.

У 1795 р. мiсто Володимир приєднано до Росiї, як повiтове мiсто новоутвореної Волинської губернiї і перейменовано у Володимир-Волинський. Школа (колегiум) переходить пiд управлiння Волинської учбової округи і як усi школи пiдлягає Фадею Чацькому, як п'ятикласна повiтова школа. Пiсля першого польського повстання 1831 року школа була закрита і лише в 1869р. у Володимирi-Волинському знову було відкрито двокласну росiйську повiтову школу. В цей же рiк було відновлено Волинську єпархiю і призначено православного єпископа. В 1887 році в пам'ять 900-рiччя Хрещення Русi у Володимирi при св.Василiвськiй церквi було засноване Православне Свято-Володимирське Братство, одним із основних завдань якого було збереження древнiх церковних пам'ятників, в т.ч. збереження Мстиславового храму від дальшого руйнування. В число завдань входило обладнання сховища древнiх лiтературних та інших пам'яток і бiблiотеки з книг релiгiйно-мирського змісту. У 1892 році у Володимир-Волинському налiчується 8836 жителiв; 1199 будинкiв ( з них 133 кам'яні); тютюнова фабрика та трубочний завод, на яких працювало 33 робiтники. Вулиці не брукованi, лише подекуди прокладенi дерев'яні тротуари у двi-три дошки. Чотири рази в рiк бувають ярмарки. Трохи оживила мiсто побудована у 1908 році залізниця, яка сполучила Володимир з Ковелем, а тим самим з Варшавою та Києвом. Мiсто славилось своїм гончарним промислом, при мiському магiстратi до 70-х рокiв 19 столiття iснувала цехова управа гончарiв.

Hа початку першої свiтової вiйни майже все населення мiста було eвакуйоване на схiд. Залишилися лише пiдроздiли Бородинського полку. У 1915 р. Володимир-Волинський зайняли австрiйськi вiйська. Пiд час окупації мiстом командував вiйськовий посадник - українець Гнат Мартинець. У цей час при сприяннi Українських Сiчових Стрiльців, що перебували тут, створилися школи. У Володимирi українська школа нараховувала понад 300 дiтей. З 1921 по 1939 роки Волинь була у підпорядкуванні Польщі. У цей період місто носило назву “Владзімеж”. Безкiнечнi вiйни у період княжої доби, першої і другої свiтових воєн, знищили не тiльки унiкальнi пам’ятники старовини, а і його населення. Статистичні данi говорять, що мiсто у 1864 році нараховувало 5922 чол., Луцьк- 4970, Ковель 3286. Через 50 рокiв населення Володимира-Волинського досягло 18 тис. чоловік. Пiсля Першої Свiтової вiйни у 1921 році Володимир-Волинський мав 11623 чол., а за наступне десятилiття населення досягло тiєї кiлькостi, яку воно мало в часи лiтописної слави- 20 тис. чол. До Великої Вiтчизняної вiйни мiсто нараховувало 25 тис.чол., а пiсля- всього 7 тис.чол.

Вiд 1939 року і по сьогоднiшнiй час Володимир-Волинський є адмiнiстративним центром однойменного району, а з 1975 року - мiстом обласного пiдпорядкування. Нiколи не занепадала роль зручного географiчного pозташування мiста, і в різний час воно було як стратегiчним вiйськовим пунктом, так і значним торговельним центром.

 
На даний момент 12 гостей на сайті