Український народ пережив багато трагічних подій в своїй історії, серед яких Голодомор 1932 – 1933 років є  найбільшим насильством над українцями.  Третій тиждень листопада кожного року в нашій країні – час, коли кожен українець вшановує пам'ять  мільйонів українських селян, що загинули  мученицькою смертю від голоду,  заподіяного  сталінським тоталітаризмом  на початку 30-х років ХХ століття.  13 листопада 31 група  операторів-касирів   приєдналась до пам’яті про   мільйони невинних жертв Радянської влади,  яких  злочинно заморили голодом.   Учні Степюк Дар’я та Гнатюк Дмитро   під час інформаційно-просвітницької години розповіли про той час, коли за вказівкою влади  в селян забрали все зерно, в результаті чого зникали  з лиця землі  цілі села і хутори, бо люди  повільно  вмирали від голоду. Віршем «А кажеш – не було  голодомору ?» до   учнів звернувся Панасюк Владислав, який   ще раз нагадав про те, що це був не тільки голодомор,  це був геноцид українського народу.  Дуже зворушливою була пісня   у виконанні Дарини  Калішук « Свіча», якою  учениця донесла  той   віковічний сум за померлими з голоду, який навіки закарбується в пам’яті українського народу.